Коли лікарі хворіють, як вони справляються з власним доглядом? Чи довіряють вони колегам, а чи покладаються на самодіагностику та самолікування? І чи дотримуються власних порад?

Нещодавнє опитування показало, як власне захворювання може вплинути на роботу лікаря, його співчуття до пацієнтів і довіру до медичної професії загалом. Деякі висновки дослідження виявилися досить несподіваними – принаймні, на перший погляд.

Опитування MediQuality: учасники та ключові результати

В опитуванні, що було проведене MediQuality, платформою Medscape Network, взяли участь 892 лікарі з різних регіонів Бельгії, половина з яких була франкофонами. 58% респондентів були чоловіками. Всі учасники дослідження здебільшого мали великий професійний стаж.

Розбивка за спеціальностями: лікарі загальної практики – 43%, психіатри – 5%, анестезіологи – 4%, акушери-гінекологи – 4%, педіатри – 4%, охорона здоров’я та превентивна медицина \ гігієна праці – 3%, кардіологія – 2%, дерматологія – 2%, невідкладна медицина – 2%, реаніматологія – 2%, інші спеціальності – 11%.

Результати опитування, зокрема, показали, що 7 з 10 лікарів у випадку своєї хвороби лікувалися самостійно, але також консультувалися принаймні з одним колегою. Однак 1 з 10 зізнався, що на випадок власної хвороби займається виключно самолікуванням. Звернення за допомогою до колег було особливо складним завданням для деяких медпрацівників, хоча їм теж категорично не рекомендована самодіагностика через відсутність обʼєктивності, високий ризик помилки та недооцінку певних симптомів.

Чому найбільш «автономні» респонденти все ж таки воліли надавати собі допомогу самостійно, не запитуючи порад? Деякі пояснили це суб’єктивним сприйняттям того, що їх не помічають або не поважають колеги, навіть ровесники.

Правила самолікування

Опитування також показало, що 42% респондентів ставили під сумнів призначене їм лікування, а половина визнала, що іноді взагалі його ігнорувала. Цю тенденцію можна пояснити здатністю лікарів критично аналізувати призначення в поєднанні з легким доступом до ресурсів для самолікування.

Деонтологічні рекомендації бельгійської медичної колегії вважають неприйнятним самостійне призначення лікарями речовин, що здатні викликати розвиток залежності – зокрема, снодійних, анксіолітиків, психотропів (антидепресантів чи нейролептиків), седативних засобів, опіоїдних анальгетиків, а також стимуляторів. У документі вказується, що «поширеність зловживання рецептурними препаратами серед лікарів є вищою, ніж у решти населення». Тож у звʼязку з високим ризиком виникнення залежності такі лікарські засоби має призначати їм колега, «який володіє професіоналізмом і обʼєктивністю для точної оцінки доцільності призначення». Втім, всі інші лікарські засоби дозволені для «автопризначень».

Доступ до медичної допомоги

Думки щодо доступу до медичної допомоги в опитуванні розділилися. Третина опитаних медпрацівників вважала, що їх починають лікувати швидше, ніж пацієнтів-немедичних працівників, і ця тенденція може відображати солідарність серед колег. Однак, коли справа доходить до доступу до інноваційних терапевтичних методів або передових препаратів, лише чверть респондентів вважала, що вони отримують в цьому якісь привілеї.

Вплив на практику

Коли медичні працівники стають пацієнтами, їхні погляди на свою професію нерідко змінюються. Як вплинула власна хвороба на карʼєру лікарів та їхнє співчуття до пацієнтів? Приблизно 4 з 10 опитаних заявили, що їхня хвороба мала значний вплив на їхню карʼєру, а половина сказала, що їхній досвід зміцнив їхню емпатію до пацієнтів.